Лікування вульвовагініту

Найчастіше серед усієї безлічі гінекологічних захворювань у дитячому віці у дівчаток зустрічаються саме вульвовагініти. Ця патологія розвивається у віці від 2 до 10 років, що зумовлено незрілістю імунної системи й анатомо-фізіологічною будовою статевих органів в цьому віці.

Вульвовагініти – це запальні процеси піхви та зовнішніх статевих органів. Піхва дівчаток має лужне середовище, яке населяють умовно-патогенні мікроорганізми, в тому числі коки та кандиди. В результаті дисбалансу в самому організмі дитини умовно-патогенні організми можуть пригнічувати нормальну мікрофлору, розмножуватися й провокувати різні захворювання.

Чинники, які призводять до вульвовагінітів:

• часті переохолодження;

• зниження місцевого або загального імунітету;

• незручна натільна білизна;

• недотримання правил особистої гігієни;

• різні захворювання (анемії, ендокринні порушення, захворювання сечостатевої системи, глистові інвазії);

• порушення гормонального фону;

• дисбактеріоз кишечника;

• лікарські препарати (антибіотики тощо).

Найчастіше зустрічаються кандидозний вульвовагініт, бактерійний вагіноз, трихомонадний кольпіт. Для кожного виду вульвовагінітів характерний свій специфічний збудник (для кандидозних – це грибок, для бактерійного – патогенні бактерії, для трихомонадного – трихомонади й т. д.).

Симптоми при неспецифічному вульвовагініті розвиваються повільно, захворювання протікає тривало й в’яло.

Скарги, з якими звертаються пацієнти:

• біль під час і після сечовипускання;

• свербіж;

• ниючий біль в області статевих органів;

• виділення (білі).

Іноді біль віддає в пах. Можуть виникати больові відчуття різної інтенсивності: слабкі, помірні та сильні. Свербіж у дітей може провокувати роздратованість, нервозність і погіршувати загальний стан.

При гінекологічному огляді зовнішніх статевих органів у дівчаток видно чіткі межі почервоніння та набряк, підвищена місцева температура. Для вульвовагінітів характерні гнійні виділення (жовті або серозно-гнійні білі) з неприємним запахом, що іноді містять домішки крові. Наявність цих виділень сприяє тому, що статеві органи тривалий час мокнуть, і в них розмножується патогенний збудник.

На прийомі лікар-гінеколог спочатку уважно вислуховує скарги, з якими до нього звертаються пацієнти, зіставляє усі факти, які може розповісти сама дитина та її батьки. Після цього відбувається огляд, виставляється попередній діагноз і призначається ряд необхідних додаткових досліджень (мазок, аналіз крові та сечі) для постановки завершального діагнозу.

Для успішного лікування встановленого вульвовагініту проводиться комплекс заходів:

• зведення до мінімуму чинників ризику;

• терапія лікарськими препаратами;

• місцеві процедури.

У лікуванні цієї патології найважливішу роль грає саме діагностика. Оскільки від точних лабораторних досліджень, які визначають патогенного збудника, безпосередньо залежатиме й те, якими лікарськими препаратами лікувати хворого, а також ефективність усієї терапії.

Зазвичай застосовуються антибіотики, протигрибкові, противірусні препарати, специфічні імуноглобуліни та вітаміни. Для будь-якого з вульвовагінітів раціональне призначення пробіотиків, які опосередковано відновлюють імунний статус пацієнта й прибирають дисбіотичні прояви в кишечнику.

Вульвовагініти можна у ряді випадків попередити, якщо прибігати до простих правил. По-перше, застосовувати лікарські препарати (антибіотики) треба строго за призначенням лікаря. Безконтрольний прийом не завжди виправданий і часто призводить до порушень мікрофлори.

По-друге, важливо дотримуватися особистої гігієни й виконувати процедури правильно, носити зручну білизну з натуральних тканин, а по-третє, харчування має бути раціональним, правильним і збалансованим. І, нарешті, останнє: не ігноруйте скарги дитини, своєчасно звертайтеся за кваліфікованою допомогою до фахівців медичного центру «Оксфорд Медікал» в Рівному, а також проходьте профілактичні огляди.